Специфіка народних ігор

Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об'єднують від 10-ти до 20-ти і більше дітей, їх структурна особливість дозволяє об'єднати всіх бажаючих грати.

Народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір'ї і біля ставу, на луках і на річці

Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, повтори. Це легко простежити на таких іграх, як: «А ми просо сіяли», «Мак», «Калина».

 

 

 

Ігри побутової спрямованості

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі...», «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі...», «Як було у баби...»). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

У молодшій групі при організації господарсько- побутової праці необхідно пам'ятати, що діти спочатку виступають у ролі помічників вихователя та інших дорослих. Вихователь повинен уміло керувати їхніми діями, щоб привчити до взаємодопомоги і при цьому не забувати наголошувати на значенні їхньої праці. Адже для малюка праця починається з прибирання своїх іграшок, посильної допомоги дорослим. Дитина, щоб вона не робила, повинна відчувати радість власної причетності до справ дорослого. Будь-яка робота малюка повинна бути завершеною і обов'язково відзначена старшими, бо не тільки дорослі, а й діти потребують стимулу («Ми разом обладнали ігровий куточок для звірят. Усім подобається наша робота».)

  Основними прийомами роботи вихователя мають бути: поради, зауваження, вказівки, педагогічна оцінка. Можна чергувати показі пояснення («Роби, як я».) Не можна забувати і про культуру взаємин під час трудової діяльності («Подивіться, як Оля та Сашко сьогодні старанно розставили стільці. Вони допомогли один одному, тому і впоралися швидко».) Саме об'єктивна оцінка трудових дій дорослим відіграє важливу роль у формуванні моральних якостей молодших дошкільнят.

  Так, дитина, залучаючись до виконання певних трудових дій, ще навіть не усвідомлюючи їх, формує уміння працювати з ними за порадою чи вказівкою дорослого.

  Із переходом дітей до середньої групи вихователь продовжує розвивати навички самообслуговування, але вже починає залучати до повсякденної посильної праці для колективу, а не тільки для себе. При цьому необхідно зацікавлювати дітей до старанного, акуратного виконання трудових дій. У дітей закріплюються навички й уміння доглядати за своїм одягом і т. д., набуті у молодшій групі. У середній групі до дітей посилюються вимоги щодо якості самообслуговування. Вироблення дітьми навичок трудової діяльності значною мірою залежить від їх застосування. Засвоєння дітьми навичок трудової діяльності значною мірою залежить від застосування тих чи інших методів і прийомів. У цій групі необов'язково вдаватись до розгорнутих пояснень, а більше використовувати різноманітних життєвих ситуацій, бо саме вони будуть вимагати від дітей активних дій. («Оленко, допоможи Сергійкові зав'язати шапку, бо ти це добре вмієш робити».) Під час таких ситуацій формується і культура взаємин, а ще діти набувають практичний досвід взаємодії в колективі.

Ігри історичної та соціальної спрямованості

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

 

 

Дидактичні ігри

Дидактичні ігри - це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мислительної діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливе, легко, захоплюють змістом гак, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока - ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Класифікація народних ігор

Класифікація народних ігор

Народні ігри можна класифікувати за такими групами:

дидактичні,

рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом,

рухливі хороводні ігри,

ігри мовленнєвої спрямованості,

обрядові та звичаєві ігри;

ігри історичної спрямованості;

ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Українські національні ігри

Характеристика народних ігор

Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. Із їх змісті відбито національну психологію кожного народу: «У всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу».
Перші записувачі та збирачі українських народних ігор з'явилися в XIX ст. Це етнографічні праці Н.Маркевича, П.П.Чубинського, О.В. Богдановича. У наш час у Києві було започатковано Клуб друзів гри, учасники якого впродовж 10 років (1973— 1983) вирушали в етнографічні експедиції для збирання й записування українських народних ігор. Вони зібрали й опублікували понад 400 українських народних ігор.
Народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали

• К.Д. Ушинський,
• Є.М. Водовозова,
• Є. І. Тихєєва,
• С. Ф. Русова,
• О. П. Усова,
• В. О. Сухомлинський та ін.

К.Д.Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. О. П. Усова писала: «У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні».
Високу оцінку іграм дав В. О. Сухомлинський: «Гра - це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра - це іскра, що засвічує вогник допитливості».
Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов'язані з хліборобською та землеробською працею.
Народні ігри - це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.
У вступі до збірки ігор «Літала сорока по зеленім гаю» український письменник Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оця народна гра! Ви думали - такі собі пустощі, коли робити нема чого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ота забавка, - мистецтво. А вона має свій погляд на людину, батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво - це метод пізнання себе і світу, А гра записала в собі і закодувала в генах дії не лише народні знання, а нас із вами, наш національний характер».
З допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).
В. Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.
Вуличні ігри були і своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об'єднувались для ігор у самостійні осередки. «Для багатьох дітлахів, - пише В. Скуратівський, - такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласки».